Кіра Муратова: "Я одеський режисер"

У червні 2021 року Національний центр Олександра Довженко доніс до широкого загалу любителів кіно рейтинг 100 найкращих фільмів за всю історію існування українського кінематографу. В цій сотні Кіра Муратова лідерка, адже її фільмів – 7, і це більше, ніж інших кіномитців. Рейтинг складено за результатами опитування представників національної та міжнародної кінокритичної спільноти. При тому, що глядачі обурюються: це неможливо дивитися!

В світі кіно Кіра Муратова славиться як противниця стереотипів, і любителька відхилень, сюрпризів та несподіванок. Вона завжди йшла проти течії. Її вважають режисером елітарним, для глядачів вибраних. Її це не засмучує, бо вона і не прагнула бути цікавою для всіх. Кіра Георгіївна вважала, що митець має бути цікавим перш за все собі. Тоді є шанс, що будеш цікавим тим, хто подібний тобі, а якщо ставиш задачу бути цікавим для всіх, то будеш наче розсіяний у тумані. Кожен її фільм не схожий на попередній. Але ж в її кінокартинах є дещо таке, що подібно фірмовому знаку: це зроблено Кірою Муратовою. Вона використовує чорно-білу зйомку, філософські жарти, виразна міміка героїв, які по декілька разів повторюють одні ті самі фрази. Колись їй запропонували самій визначити свою особливість, вона назвала те, що повторення одних і тих фраз – це є її маніакальність. Один кінокритик сказав про її творчість, що це стиль високої недорікуватості. Ламкі, примхливі, надривні інтонації персонажів – також фірмовий знак Кіри Муратової. І поряд з недорікуватістю – поезія, вишуканий літературний стиль мовлення.

Володарка престижних нагород: премії «Тріумф», двох премій «Ніка» за кращій фільм, за кращу режисуру… їй були відомі довгі періоди вимушеної бездіяльності, нудні дні та навіть роки очікування можливості займатися любимою справою. У радянські часи Кіру Муратову звинувачували у антирадянщині. Держкіно УРСР виносило заборони режисеру Муратовій знімати фільми, вже зняті не допускалися в прокат. Тавро професійної непридатності погрожувало їй.

Початок творчої біографії Кіри Муратової був звичайним. Після закінчення ВДІКу приїхало в Одесу молоде подружжя режисерів Муратових – Кіра і Олександр. У 1964 році вийшов їх перший фільм «Наш чесний хліб». Після того шляхи Кіри та Олександра розійшлися. Олександр поїхав у Київ а Кіра з донькою залишилися в Одесі.

Через три роки Кіра зняла свій перший фільм «Короткі зустрічі». Це розповідь про двох, які кохали одне одного, але життя розводило їх, залишаючи для кохання лише короткі зустрічі. Вона сама зіграла головну роль у партнерстві з Володимиром Висоцьким. Над фільмом прошумів гуркіт критики, його випустили в прокат обмеженим тиражем.

А над наступним фільмом «Довгі проводи» вибухнула гроза. Фільм назвали мракобісним та антирадянським. Казали, що вона створила якийсь дивний, похмурий та хворобливий світ. Жодного яскравого кадру, жодного приємного обличчя, люди не розмовляють, а бурмочуть. Сірість на вулицях, сірість у душах, безрадісна атмосфера, маленький затхлий світ, морально спустошені люди з дрібними егоїстичними інтересами. Критиками було сказано, що Муратова створила ідейний і художній брак. «Довгі проводи», так само, як і «Короткі зустрічі» розповідали про жіночу долю, про жінку, яка залишилася без чоловіка, яка сама виростила дитину, про відчайдушне намагання утримати біля себе вже дорослого сина. Сюжет фільму дуже простий, кінокритика визначила як провінційну мелодраму. Режисер ні в які полеміки, сперечання з критикою не вступала.

Потім були «Пізнаючи білий світ» із Олексієм Жарковим, Ніною Руслановою, Людмилою Гурченко; «Серед сірого каміння» із Станіславом Говарухіним, Ніною Руслановою, "Зміна долі і знову неординарний, не всім розумілий, надривно емоційний «Астенічний синдром» В фільмі два героя, дві новели. Перший герой – жінка лікар, яка поховала чоловіка та знаходиться у депресивному стані, іноді веде себе агресивно і стикається з людьми, які також, як і вона знаходяться на грані нервового виснаження, зриву. Герой другої новели - шкільний вчитель. Через неприємності на роботі та в особистому житті в нього з’являється астенічний синдром – він засинає в самих непідходящих ситуаціях. Він потрапляє у лікарню для душевнохворих і розуміє, що біля нього люди, які не більш божевільні, ніж ті, хто не в лікарні, а на свободі. Фільм, знятий у останні роки радянської влади викликав багато критичних висловлювань від глядачів і професійних критиків. "Це неможливо дивитися!" І комерційниї успіх фільму виключений. Але ж фільм отримав дві премії «Ніка», спеціальний приз журі Берлінського кінофестивалю.

Далі - «Чутлтвий міліціонер»; «Захоплення», нагороджені двома преміями «Ніка», також незрозумілий широкому загалу глядачів фільм; «Три історії» - цей фільм можна характеризувати як чорнуху, У головних ролях Рената Літвінова, Сергій Маковецький, Олег Табаков; «Лист в Америку» - короткометражный; «Другорядні люди»; «Чеховскі мотиви» «Настроювач» із Георгієм Делієвим, Аллою Демідовою, Ренеатою Літвіновою; «Два в одному» - премия «Ника», в головних ролях Богдан Ступка, Рената Літвінова; «Одвічне повернення» ролях Олег Табаков, Сергій Маковецький, Геогрій Делієв, Віталій Лінецький, Алла Демідова, Рената Літвінова, Наталя Бузько.

«Мелодія для шарманки», знятий у 2009 році, отримав і "Ніку", і "Золту лозу" і визнання глядачів. Фільм «Мелодія для шарманки» - це лебедина пісня режисера, хоча і не останній фільм Муратової. Це твір людини зрілої, як професійно, так і соціально, людини зі своїм характером, котра не боїться комусь не сподобатися. "Мелодію для шарманки" не тільки можна дивитися, а й треба дивитися, розплющивши не тільки очі, а й душу. Це різдвяна історія без щасливого кінця, сумна історія дітей, яким довелося народитися на зламі епох. Кожна сцена фільму - то симптом, а кінокартина взагалі - то клінічна картина суспільства.

В одному з інтерв`ю Кіра Муратова сказала, що кінематограф має виховувати глядача. І це треба робити. Навіть, якщо неможливо - все одно потрібно.