Назарій Яремчук прожив лише 44 роки, але встиг стати легендою української вітчизняної естради. З ним облетіли світ пісні: “Червона рута”, “Водограй”, “Смерекова хата”, “Стожари”, “Гай, зелений гай”, “Родина”, “Я піду в далекі гори”, “Пісня буде поміж нас”, “Писанка”, “Гей ви, козаченьки”, “Я ще не всі тобі сказав…» 
Назарій Яремчук народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району Чернівецької області в селянській родині. Музику у родині Яремчуків любили всі - у батька був чудесний тенор, він співав у церковному хорі, односельці казали, що коли він співав, янголи зліталися. Мати співала сину колискової – це була пісня «Розпрягайте, хлопці коней…» Крім гарного голосу, добре грала на мандоліні. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.
1 вересня 1959 року пішов до школи у рідному селі. В юнім віці життя здавалося безтурботним, але у дванадцять років Назарій пережив перший тяжкий удар, коли помер батько. Мати вимушена була віддати сина до Вижницької школи-інтернату. До навчання ставився добросовісно, займався у гуртках, надаючи перевагу хоровому. Після закінчення восьми класів у школі-інтернаті Назарій продовжив навчання у Вижницькій середній школі №1, яку закінчив у 1969 році.
Мріючи стати мандрівником, Назарій подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Довелося йти працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 р. вдалося вступити до університету.
Після занять залишався послухати репетиції ВІА «Смерічки» Вижницького будинку культури, яким керував Левко Дутковський. Керівник ансамблю помітив постійного відвідувача та запропонував заспівати пісню на вибір. Це була пісня Ігоря Поклада «Кохана». Голос сподобався, і Назарія прийняли до ансамблю. Тож з осені 1969 року хлопець почав співати у «Смерічці».
Знайомство з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком відіграло велику роль у житті музикантів «Смерічки». Глядачі почули неповторні «Червону руту». А потім — безліч інших пісень талановитого Івасюка. Хлопці здружилися на все життя. Влітку 1971 року відбулися зйомки музичного фільму «Червона рута». Цей фільм зробив солістів Назарія Яремчука та Василя Зінкевича народними улюбленцями.
Перше визнання принесли пісні “Червона рута” і “Водограй” В. Івасюка, “Горянка” і “Незрівняний світ краси” Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль “Смерічка” та його солісти Н. Яремчук та В. Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу “Алло, ми шукаємо таланти”, а також “Пісня року-71/72″, на яких вони підтвердили високу артистичну майстерність.
Але слава не змінила характер Яремчука. Зоряної хвороби в нього ніколи не було. Назарій довго не міг визначитися, як професійний співак, сказати самому собі, що спів для нього – це головне у його житті. Тому він вступив до геологорозвідувального факультету Чернівецького університету.
У 1973 році ансамбль запрошують на професійну сцену в Чернівці. З цього часу Назарій, сповна віддаючись естрадній пісні, перевівся на заочну форму навчання в університеті. У філармонії Назарій веде активне концертне життя.
Отримавши диплом, Назарій влаштовується працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе – він повертається до філармонії назавжди.
У середині 70- х розпався дует Зінкевич – Яремчук. Тому що там, де слава – багато підводних каменів, що заважають творчому процесу. Кожен пішов своїм шляхом у мистецтві: Василь Іванович переїхав у Луцьк і став солістом ансамблю “Світязь”, а Назарій Назарович залишився в “Смерічці”. Але співаки зуміли зберегти дружні відносини, і коли в Назарія у другому шлюбі народилася дочка Марічка, Василь став її хресним батьком.
В 1978 році Яремчуку присвоєно звання Заслуженого артиста України. Його також нагороджено орденом Дружби народів.
Потрібно відзначити, що довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й цивільне звучання. У 80-их Назарій Яремчук був співаком любові, красень “із синіх гір”, коли він співав: “Запроси мене у сни свої”, кожна дівчина вірила, що тільки до неї він звертається. Перший диск-гігант Назарія “Незрівнянний світ краси” який було випущено у 1980 році – одна із кращих платівок в українській дискографії того періоду.
1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання. Ансамбль “Смерічка” представляє державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Соліст Яремчук став його лауреатом. У 1982 Назарій — лауреат республіканської премії ім. Миколи Островського. У 1984 році співак був удостоєний звання лауреата Всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм до 40-річчя перемоги у війні 1941-1945 рр. 1985-го — дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. Після того, як Левко Дутковський покинув “Смерічку”, Назарій Яремчук став художнім керівником ансамблю.
Назарій не стояв осторонь суспільних подій: кілька разів їздив у Афганістан, виступав перед солдатами, а під час Чорнобильської трагедії тричі їздив у зону відчуження, виступав перед ліквідаторами аварії.
Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів.
1987 — Назарію присвоєно звання Народного артиста України. Це була констатація факту його надзвичайної популярності й народної любові. Мабуть, мало знайшлося б у колишньому Радянському Союзі людей, які хоча б раз не чули його пісень і одразу ж не закохувалися у них.
Професійна естрада вимагала професійної підготовки. У 1988 р. Яремчук закінчив факультет сценічної режисури Київського державного інституту культури імені Карпенка-Карого.
1991–1993 — роки поїздок в Канаду, США, Бразилію… У багатьох країнах світу почули його пісні. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав – це була сімейна таємниця, яку протягом десятиліть воліли не розголошувати. Брати зустрілися через багато років, коли Назарій став відомим співаком і гастролював за кордоном. Знамениту пісню “Лелека з України” він присвятив Дмитру й всім емігрантам, розкиданим долею по світу.
30 червня 1995 року довготривала хвороба забрала життя Назарія Яремчука. Він лежав у білій вишиванці, навколо труни в жалі стояло море людей… Співця поховали на центральному кладовищі Чернівців.
Упродовж мистецького життя артист здійснив гастрольні поїздки по всіх республіках колишнього Радянського Союзу, неодноразово був учасником тодішніх пісенних фестивалів – “Київська весна”, “Московські зорі”, “Кримські зорі”, “Білоруська осінь”, “Білі ночі”, “Вогні магістралі-77″ та деяких інших. Разом із “Смерічкою” був учасником культурної програми ХХII Олімпійських ігор у Москві, Першого Міжнародного фестивалю політичної пісні та всіх визначних тогочасних форумів, що проводилися у державі.
Разом зі своїми найближчими пісенними побратимами Назарій відзнятий у музичних стрічках “Червона рута”, “Співає “Смерічка”, “Стартує пісня”, “Ти плюс я – весна” та “Червона рута. 10 років потому”.
Назарій Яремчук підтримав, благословив і спрямував на нелегку пісенну стежину чимало молодих виконавців.
У березні 1996 року Указом Президента України Яремчуку Назарію Назаровичу (посмертно) присуджено Державну премію України ім. Т.Г. Шевченка.
Всі троє дітей Назарія – Назарій, Дмитро та Марія стали співаками.
В одному з останніх своїх інтерв’ю Яремчук сказав: “Кожний з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі – навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці – автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?”
Комментарии
Отправить комментарий