До 100-річчя від дня народження Сергія Параджанова

9 січня виповнюються 100 років від дня народження видатного кінорежисера, сценариста та художника Сергія Йосиповича Параджанова. Народний артист, режисер, сценарист, композитор Параджанов увірвався в українську культуру у 1960- 1970-х роках. Це були роки значного духовного піднесення. Під час недовготривалого потепління, названого «відлигою» кінематограф відійшов від соцреалізму та проріс новим стилем – поетичним кіно – явищем цікавим та трагічним водночас. Кіномитці у своїх стрічках розповідали про одвічне: життя-смерть, кохання-ненависть, дружбу-зрадництво. Маніфестом поетичного кіно вважається фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків»
Світло незабутніх нащадків. Все зійшлося для того, щоби шедевр був створений. 100-річчя українського класика Михайла Коцюбинського, його повість, народні співи, гуцули, побут, краєвиди Верховини, церкви та фольклорні музеї, колектив талановитих митців: оператор Юрій Іллєнко, композитор Мирослав Скорик, художник кіно Георгій Якутович, молоді актори, у яких очі випромінювали справжнє… А Параджанов був дуже чутливим до справжнього… І закоханим у все, що його оточувало під час створення фільму. Він знав заздалегідь, що створював шедевр.
Іван Миколайчук у фільмі "Тіні забутих предків" Справжніми були і місцеві жителі – гуцули, яких ми бачимо у масових сценах. Народні співи також у виконанні місцевих жителів. Щоби зберегти цілісний аудіовізуальний образ кінокартини, Параджанов бився, і таки домігся того, щоб фільм не було дубльовано російською мовою, а дублювання російською в ті часи було правилом. Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса. Жодну з цих нагород Параджанов не зміг отримати особисто. Ексцентричний режисер сказав перед першою поїздкою фільму на кінофестиваль в Аргентині “Мені беріть квиток тільки в одну сторону – до Аргентини”… І залишився вдома.
Один з цих дітей – син Сергія Параджанова – Сурен. Гранат як символ араратської цивілізації.
Софіко Чиаурелі у ролі поета Саят Нова у фільмі "Колір гранату" Параджанов погано вчився в школі – це видно по всьому. Він – великий недоучка. Неможливо сказати, що він у чомусь розбирається – це його і слабка сторона і сильна сторона. Невелика глибина знань дозволила йому створювати поетичні образи, яким не було аналогів. Але, щоби розуміти сенс фільму «Колір гранату» - треба знати немало. Треба мати уявлення про творчість поета Саят-Нова, духовний і матеріальний світ, що оточував поета з дитинства і до смерті. Без цих знань – фільм залишається красивим, але нерозгаданим ребусом. Фільм статичний, як ілюстрація до книги і лише зміна кадру, як перегортання сторінки, дає течію поетичних асоціацій та символів. Гранат і виноград, риба та хліб, півні та фарбування шерсті, мушлі та мереживо… Досконала краса та цілісність людини – чоловіка чи жінки? І те і інше у одній особі, саме такою була людина, згідно легендам, до того, як Господь поділив андрогена на чоловіка та жінку. Значним образом у фільмі є Книга. Стіни храму, по яких стікає вода та псує книги. Монахи, що рятують книги, несуть їх на подвір’я, де сонце. Що б це могло значити? Течія часу здатна загубити духовність, але ж рятувати Книги – рятувати душу людську повинні служителі храму, повинні поети, повинні люди.
Спасіння книг. Кадр з фільму "Колір гранату" Дивовижною була здатність Параджанова занурюватися у національну культуру народу, розуміти її, показати її особливості. Він був першим, хто заволодів свободою творчості, здатністю піти наперекір шаблонному мисленню. Працюючи на Київській кіностудії Параджанов поставив фільми: «Наталія Ужвій», «Українська рапсодія», «Квітка на камені». Він був автором сценаріїв «Київські фрески», «Інтермецо», «Дрімотний палац». У 1973-1977рр. змушений покинути Україну через переслідування та звинувачення у багатьох злочинах, хоча єдиним «злочином» його було прагнення свободи. Справжньої свободи у всьому. Параджанов створив на інших студіях кінокартини: «Колір граната», «Легенда про Сурамську фортецю» та інші. За його сценаріями в Україні зняли багато кінокартин.
Автобіографічна книга Сергія параджанова.

Комментарии

Отправить комментарий